Новина про те, що голова правління Калинівської райспоживспілки Вінницької області Наум Наумович ЩЕРБ представлений до високої нагороди – ордена Української ПравославноЇ Церкви Святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого – швидко розлетілася районом і перетнула його межі.
Із тональністю «золотої середини»
Ця неординарна подія збіглася у часі з 70-літнім ювілеєм Наума Наумовича, а вручення відбувалося у Свято-Іоанно-Богословському Лемешівському чоловічому монастирі за участі 25 священників Вінницької Єпархії УПЦ. Богослужіння у цей день перетворилося на справжні урочистості. Чому було обрано саме це намолене й освячене місце? Бо тривалий час, а точніше, із самого заснування обителі, Наум Щерб разом із дружиною опікуються цим культовим закладом, і не тільки ним. Відтак, Валентина Олександрівна також відзначена Грамотою «за старанні труди во славу Святої Церкви».
Ці дві рівновеликі події – ювілей і нагородження – слугували приводом, аби привітати Наума Наумовича і, користуючись нагодою, «по свіжих слідах» взяти у нього невелике інтерв’ю.
Кому доводилося зустрічатися з паном Щербом, той знає таку примітну рису його характеру, як надмірна скромність. Як тільки розмова заходить про особисте, він тут же, образно кажучи, тисне на червону кнопку: «Про мене не треба». Тому нам, журналістам, доводиться при написанні матеріалу лавірувати, вибираючи тональність «золотої середини» – між тим, що хотілося б донести до читача, і тими обмеженнями з розряду «тільки не про мене», на яких щоразу наполягає Наум Наумович.
Та все ж дозволю собі крихту емоцій. П’ять років тому, після чергового відрядження в Калинівку, в одному з матеріалів я написала: «З такою Людиною я б без вагань пішла у розвідку». І цього разу лише утвердилась у своїх нездійсненних намірах.
Благодійність – явище без кордонів
– Як Ви сприйняли цю високу нагороду? Чи стало для Вас це несподіванкою?
– Звісно, я здогадувався, що у монастирі мене вітатимуть – туди традиційно приїжджаю у день свого народження. Однак і думки не припускав, що буду удостоєний честі стати орденоносцем. Ніколи не працював заради слави, якщо комусь і допомагаю в силу своїх можливостей, то виключно за покликом душі.
– Ви відомий на Вінниччині благодійник, меценат, людина великого серця. Географія закладів, якими опікуєтеся, вже перетнула межі області.
– Благодійність – це безкорислива допомога тим, хто її потребує, для неї не існує кордонів. Крім чоловічого монастиря у Лемешівці, опікуємося жіночим монастирем на Закарпатті, де ми часто буваємо з дружиною. У сусідніх селах Грушківці та Байківка сприяв будівництву церков.
У вересні 2017 року, коли трапилася трагедія на військових складах, кооператори району з перших годин включилися в роботу: забезпечували продуктами харчування та товарами першої необхідності працівників рятувальних служб, а також тих, хто не зміг виїхати з небезпечної зони, а в селі Корделівка навіть організували харчування людей.
Спонсорую футбольну команду дитячої спортивно-юнацької школи м. Калинівка. Це хороші, перспективні діти, вони дисципліновані, добре вчаться, виїжджають на змагання у Хмельницький, Львів, Київ. До речі, виступають у футболках з логотипом СООР Україна, що викликає особливу гордість.
Сьогодні, у зв’язку з пандемією, найбільшої уваги потребують медичні заклади. Наша Калинівська центральна районна лікарня вважається однією з найбільших і найсучасніших в області, добре оснащена, укомплектована високопрофесійним персоналом. Вона увійшла в десятку опорних закладів охорони здоров’я області, куди також направляють хворих з ускладненою формою коронавірусу з інших районів. Відтак, ми налагодили постачання продуктів харчування, забезпечуємо лікарню крупами, макаронними виробами – всім необхідним. Це і наше завдання, і просто людський обов’язок.
23 роки лідерства
– Науме Наумовичу, як Вам живеться і працюється у нелегкий час випробувань коронавірусною пандемією?
– Ми досить оперативно перебудували роботу своїх підрозділів і сьогодні повноцінно трудимося кожен на своєму місці: функціонують ринок, усі 45 магазинів. Не збавляє обороти рибний цех, чия продукція залишається на піку популярності, як і раніше, вона надходить у всі торговельні заклади системи, нею торгують у Вінниці, її беруть на реалізацію підприємці.
– Ви 50 років у споживчій кооперації! З них 23 – на посаді голови правління Калинівської райспоживспілки. Які події на своєму 70-літньому віку вважаєте знаковими, такими, що змінили Ваше життя і Вас?
– Моє життя кардинально змінилося тоді, коли я зайняв цей кабінет і ось уже 23 роки обживаю його. У систему прийшов двадцятирічним юнаком, одразу після армійської служби. Влаштувався водієм автотранспортного підприємства Тульчинської райспоживспілки. По мірі того, як набирався досвіду, змінювалися посади. Тут, у Тульчині, перетнулися наші шляхи з Василем Васильовичем Подоляном – в одній команді ми вже 35 років: при повному взаєморозумінні та взаємопідтримці.
– У Вас велика рідня, маєте багато близьких родичів за кордоном, буваєте у них в гостях. Якби покликали Вас на ПМЖ, поїхали б? Там стільки зручностей, принад і спокус! Це зовсім інший світ!
– Вони й кличуть мене постійно, але, як ви самі сказали, це зовсім інший світ, інші культура, менталітет. Я з вдячністю сприймаю їхні запрошення, знаю, що вони щирі, але нікуди з України не поїду. Тут я народився, тут пройшло моє життя, тут мої друзі, колеги. Без зайвого пафосу: Україна для мене – це все!
Людмила ШАПОВАЛОВА