Вісті, №1-2, четверг, 3-10.01.2019 р.
ФЕНОМЕН ЧЕРНЯВСЬКИХ: ТАМ, ДЕ УСЕ БАЗУЄТЬСЯ НА ЛЮБОВІ
ВІННИЧЧИНА Люблю повторно бувати у тих місцях, котрі вразили при першому знайомстві й залишились у пам’яті надовго; в місцях, де чітко проглядається перспектива розвитку; де започатковані ініціативи при виваженому, зусібіч продуманому і прорахованому підході обіцяють справжній прорив у кооперативній системі господарювання. Споживче товариство «Відродження» Літинського райСТ, що на Вінниччині -- у цьому списку. Його засновники - родина Чернявських.
Дива збуваються
Три роки тому кооперативна Літинщина, очолювана головою правління райспоживтовариства Миколою Панасюком, приймала учасників семінару-наради, які традиційно проводить Вінницька облспоживспілка на базі одного з районів. Ця практика давно прижилася в області. В ході таких оглядів господарі, як правило, демонструють свої напрацювання, а гості переймають той досвід, який може гарантувати фінансовий результат у їхніх реаліях. Маршрут учасників семінару завершувався селом Уладівка, де знайшло свою прописку СТ «Відродження». Побачене нікого не залишило байдужим, викликало у присутніх безліч запитань і захоплених коментарів. Високу оцінку його багатогалузевій діяльності дав тоді запрошений до участі в роботі семінару Голова правління Укркоопспілки Ілля Гороховський:
- Тут працюють за високими європейськими стандартами. Я побачив у цих молодих людях щиру зацікавленість і захоплення від того, чим вони займаються… Вони знають, чого хочуть і як досягнути поставленої мети.
Отож бажання ближче познайомитись і поспілкуватися з членами славнозвісної родини я виношувала три роки. Нагода випала незадовго до новорічно-різдвяних свят. Як тут не повірити у бодай маленькі, та все ж дива, які збуваються о цій чудесній порі навіть у дорослих!
І бджолотерапія на додачу
Зібрати докупи в одному місці, в один і той же час сімейство Чернявських практично неможливо. І це зрозуміло: кожен при виконанні своїх обов’язків. А вони у них дуже різні щодо роду діяльності і схожі, коли йдеться про спільну родинну справу і колективну відповідальність. Судіть самі: Світлана Вікторівна - голова СТ «Відродження»; Віталій Владиславович – голова фермерського господарства «Світлана», названого так на честь дружини; старший син Олександр - фінансовий директор на батьківському підприємстві; молодшого, Анатолія, громада села Журавного обрала три роки тому своїм головою; найменша, Діана, учениця 9 класу; вчителем у школі працює невістка Катя, разом з чоловіком Олександром вони виховують трирічну донечку Евелінку.
Здавалося б: зима, село занесене снігом, під його покровом аж до весни спатиме земля -- яка тут робота? Та від цієї хибної уяви не залишається й сліду, як тільки потрапляєш на
територію торговельно-переробно-розважального комплексу, де з раннього ранку й до пізнього вечора кипить робота. А інакше не можна, якщо хочеш, щоб усі його підрозділи працювали, як добре відлагоджений механізм. Щоб тільки обійти цю складну господарку, котра компактно розмістилася на одному великому дворі, знадобилося більше години: магазин, кафе, ресторан, коптильний і м’ясопереробний цехи з ветлабораторією, басейн з підігрівом, сауна, душова кабіна, кімната відпочинку, два готельних номери для приїжджих… Влітку, коли починається медозбір, у химерному будиночку на курячих ніжках, який скидається на вулик, можна пройти курс бджолотерапії. Кажуть, оздоровчий ефект від такого лікування просто вражаючий!
Феномен Чернявських у тому, що зуміли розширити звичні рамки діяльності споживчої кооперації, реанімувавши при цьому її сільськогосподарський вектор. Сьогодні це вдало втілений проект замкнутого циклу «виростив-переробив-реалізував» з дотриманням щонайвищих стандартів: якщо виростив - то лише екологічно чисті зернові й овочеві культури; якщо переробив - то на сучасному обладнанні й за родинними рецептами; якщо відправив на реалізацію - то тільки високоякісну продукцію.
У кооперацію… за чоловіком
Поєднати долю зі споживчою кооперацією Чернявським-старшим допоміг випадок. Освіта в обох сільськогосподарська: Світлана - ветлікар, Віталій - агроном, професії, широко затребувані у сільській місцевості.
- Ми одружилися рано, будучи студентами Новочорторийського радгоспу-технікуму, що на Житомирщині, - згадує Світлана Вікторівна. - Батьки не суперечили, але просили зачекати, поки Віталій відслужить армію. Нам же не терпілося - любов! Саша з’явився на світ на останньому курсі. Оскільки бавити дитину допомагали батьки, академічну відпустку я не брала, а технікум закінчила з червоним дипломом.
Повернувся Віталій і ми переїхали до свекрів у Журавне. Жило нас в одній хаті восьмеро душ - старих і малих, але з якою теплотою я згадую той період! Мабуть, і нам, молодим, передалося те рідкісне вміння ладити один з одним, чути один одного, бо така атмосфера панує тепер і в нашій родині.
У зовсім юному 20-річному віці я зайняла посаду ветлікаря відділку Калініно. Не було досвіду, бракувало практики, натомість - жагуче бажання якомога швидше вникнути у професійні премудрості. Тодішній головний зоотехнік зустрів мене з недовірою: «У нас що, своїх людей немає, що чужих понабирали?». Однак невдовзі, коли захворіла його домашня «льоха» вагою у три центнери і не допоміг навіть десант наших спеціалістів, звернулися до мене: «Може, ще ти подивишся?». Подивлюся, звичайно… На ранок шукають мене: «Де наша докторша?». Я й обімліла: не інакше, як здохла свиня. Аж ні! Головний зоотехнік обнімає за плечі, усміхається: «Ось таких фахівців нам треба!». Виявляється, через дві години, як я від них поїхала, «льоха» встала, почала їсти і згодом привела 18(!) поросят. А на мамин ювілей мій керівник прислав вітальну листівку з подякою за виховання такої чудової доньки!
У споживчу кооперацію привів мене Віталій, котрий, працюючи агрономом у відділку, пристав на пропозицію тодішнього директора заготконтори Миколи Костянтиновича Панасюка очолити перевалку. Навідуючись до чоловіка на роботу - раз, другий, помітила, що й те не по-хазяйськи, й інше. «Візьміть, - кажу,- мене заготовачем, я вам тут враз наведу порядок». Прочуло про це моє начальство, і до Миколи Костянтиновича: «Ми тобі десять заготовачів знайдемо, але Світлану не забирай». Однак, переконавшись у серйозності моїх намірів, перечити не стали.
«Відродження» значить «реанімація»
- Господарську жилку у цього молодого, кремезного, беручкого до роботи чоловіка я помітив одразу, - поринає у спогади пан Панасюк. - Невдовзі передав у його розпорядження крупорушку, олійню, сушарку, відписав трактора. Перевалка наша гриміла на весь район. Та все ж агроном і особливе ставлення до землі у ньому брали верх. Отож поступово, стартуючи з 10 гектарів землі, Віталій почав фермерувати. Мені аж ніяк не хотілося розходитися з цим перспективним подружжям, тому запропонував їм викупити за прийнятною ціною занедбаний торговельно-розважальний комплекс на краю села Уладівка і створити споживче товариство нового зразка. При цьому гарантував їм усіляку підтримку й допомогу. Звідси й назва пішла - «Відродження», в яку закладалася кінцева мета - реанімація комплексу. Надворі був 2004 рік.
Секрети економної економіки
- На початках у своєму фермерському господарстві ми мали трохи землі, одну борону і коня, - згадує Віталій Владиславович. - У вільний від основних занять час працювали, не покладаючи рук, усією родиною. Вирощували зернові й технічні культури, а також городину - огірки, помідори, капусту, цибулю. Зароблені від реалізації продукції кошти вкладали у відбудову комплексу, таким чином нам вдалося обійтися без банківських кредитів.
У селі, як відомо, все і всі на виду. Коли люди побачили, як толково господарюють нові фермери, почали передавати їм свої паї. Тим часом Чернявські пішли далі: сьогодні в рамках споживчої кооперації вони створили унікальне, багатогалузеве підприємство, аналогів якому в системі немає.
- За такими споживчими товариствами - майбутнє, - переконаний очільник літинських кооператорів Микола Панасюк.
- Зерно ми не продаємо, а виготовляємо з нього комбікорм, який згодовуємо великій рогатій худобі (у господарстві нині 100 дійних корів), свиням, птиці, - ділиться секретами своєї економної економіки Віталій Владиславович. - Тобто, переводимо його у м’ясо; м’ясо - у готову продукцію, якою забезпечуємо кафе, ресторан, а залишки реалізуємо через свій магазин. В циклі «виростив-переробив-продав» у нас відпрацьовані всі процеси. У магазині торгуємо своїми крупами, борошном, цукром, який отримуємо на цукрозаводі за зданий буряк.
Зазвичай, фермерські господарства обмежують свою діяльність рослинництвом. Так простіше, бо весною засіяли, восени зібрали врожай, а зимою можна відпочити. Ми ж на додачу ще й тваринництвом займаємось, а це, щоб ви розуміли, навантаження на цілий рік. У цій багатовекторності своє вдале застосування у сімейному бізнесі знайшов наш з дружиною тандем «агроном-ветлікар».
Основне багатство - дружна сім’я
Споживче товариство «Відродження» постійно бере участь у традиційних обласних ярмарках з реалізації сільськогосподарської продукції, котрі щоосені проходять у Вінниці. За широкий асортимент, високу якість, помірні ціни неодноразово отримували відзнаки від районної й обласної держадміністрацій. Але що цікаво: залишки нереалізованих продуктів харчування Чернявські завжди безкоштовно роздають тим, хто потребує соціального захисту. І це ще один характерний штрих до родинного портрета.
Ще один, але далеко не останній. Власне, останнім він і не може бути, бо підприємство стрімко розвивається: сьогодні воно вже не таке, як було три роки тому, а завтра, судячи з амбітних задумів, набуде нових, ще сучасніших обрисів. У найближчих планах Чернявських - на потужностях колишнього сількоопзаготпрому відкрити ковбасний цех: апробовані технології коптіння сала й м’яса засвідчили, що продукція користуватиметься високим попитом у населення. Нещодавно придбали приміщення для майбутнього міні-маслозаводу, щоб випускати екологічно чисті сири, сметану, сухе молоко.
- Матеріальне у нас ніколи не переважало над духовним, - красиво оформив свою думку неговіркий Віталій Владиславович. - Наше основне багатство – дружна сім’я, здорові діти, які, маючи можливість залишитися після навчання в Києві, все ж повернулися до землі, до своїх витоків. Вони розуміють батьків, ми розуміємо їх. В родині ніколи не існувало чіткого розподілу обов’язків, примусу до роботи. Але навіть наша наймолодша - донечка Діана - не піде гуляти, знаючи, що вкрай потрібна вдома. І не тому, що ми її не пустимо - вона сама собі цього не дозволить. А з подружками зустрінеться іншим разом. Усе дуже просто: у нас усе базується на любові у найширшому розумінні цього поняття.
Людмила ШАПОВАЛОВА