СТ «Відродження» названо так не випадково. 13 років тому родина Віталія та Світлани Чернявських придбала у місцевого районного споживчого товариства напівзруйнований заготівельно-торговий комплекс. Скільки праці й коштів довелось докласти, аби довести до пуття споруду без вікон, даху й дверей одному Богу відомо. Але факт залишається фактом – вже через кілька років замість зарослого бур’яном та засипаного сміттям страхіття можна було бачити цілком сучасну споруду. Ось так і сталось, що відбудоване, або іншими словами відроджене приміщення площею 700 квадратних метрів, лягло в основу назви тоді ж таки новоствореного СТ.
Дбайлива хазяйська рука пройшлась і по території навколо. І нині тут все просто вражає своєю доглянутістю й охайністю: клумби, квітники, тротуарна плитка, лавочки, бесідки…Зроблено все, аби відвідувачі мали можливість почувати себе та невимушено, затишно та зручно.
А гостей, клієнтів та покупців вистачає. Адже в приміщенні, до відбудови якого родина Чернявських доклала стільки сил, працюють продуктовий та промтоварний магазини, кафе, банкетний зал на 200 місць, кухня, де готують смачнючі домашні страви і випікають хліб у справжній печі із живим вогнем, павільйон для торгівлі м’ясом, готель на кілька кімнат, сауна, басейн, перукарня, більярд. А неподалік навіть розташований невеличкий дерев’яний будиночок, де можна набратись здоров’я від бджіл. Словом, зроблено все, аби задовольнити смаки найвибагливіших відвідувачів, як і пасує справжнім підприємцям-кооператорам.
Тернистий шлях успіху
Ой, непростим був шлях до матеріального благополуччя, непростим…Виручала тільки працелюбність помножена на селянську впертість, цілеспрямованість, а ще, не повірите…велика любов, шана й повага один до одного. Майже тридцять років минуло як Віталій Владиславович та Світлана Вікторівна разом. Мають троє дітей, більшу половину життя прожили вдвох. Здавалось, вже давно мусили б наскучити один одному, «приїстися»… Але ні, вони завжди і всюди удвох. Навіть зараз, розповідаючи про своє життя, роботу й родину, вони теж разом. До речі, фермерське господарство, яке очолює Віталій Чернявський, має назву «Світлана». Чому? Здогадайтесь самі…
- Як же так сталось, що ви, ветлікар за фахом, а ваш чоловік - агроном – і раптом стали успішними кооператорами? - запитую у Світлани Вікторівни.
- Так склалось…Ми дуже рано одружились. Мені було 17 років, йому 18 з половиною. Обидва закінчили Новочорторийський радгосп-технікум в Любарському районі Житомирської області. Потім Віталій пішов до війська, а ми разом із старшим сином Сашком чекали нашого тата і чоловіка з армії. Жили тоді в селі Журавне у Віталієвих батьків – це за два-три кілометри від Уладівки. Після повернення з війська Віталій працював бригадиром в колгоспі, а я ветлікарем. Потім голова Літинського районного заготпрому Микола Панасюк (була така посада за радянських часів) «зісватав» мого чоловіка на завідуючого заготівельним перевалочним пунктом в Уладівці. Потрібно було закуповувати в господарствах і від населення овочі та фрукти. Все це потім квасилось, сортувалось, перероблялось і відправлялось далі. В цей час у мене народився вже другий син Толя. І я, хоч і була в декретній відпустці, також пішла працювати на перевалку заготовачем. Дали мені коня, воза і я їздила селами, закуповуючи насіння, горіхи, трави…Крім цього, на території перевалки було підсобне господарство, де вирощувались свині, до котрих, я, як ветлікар, мала додивлятись. А незабаром Віталію ще й доручили обробляти 20 гектарів землі…
- Це був вимушений крок, - приєднується до розмови Віталій Владиславович. – Головними постачальниками сировини на той час для нас були колгоспи. На початку і всередині 90-их років вони почали зникати і ми, щоб не залишитись без роботи, були змушені вирощувати городину і корми худобі самі. Тепер вже не ми купували, а до нас приїжджали покупці за капустою, помідорами, огірками та іншими овочами. А її, дешевої і якісної, було стільки, що вистачало забезпечити заклади громадського харчування не лише Літинського, а й сусідніх районів.
«Другий батько»
Не даремно кажуть, що кожній людині хоч раз у житті доля дає шанс. Це може бути виграшний квиток у лотереї, якесь випадкове знайомство, знахідка, зустріч…Словом, щось таке після чого людська доля кардинально може змінитись на краще. Для молодого подружжя Чернявських таким «шансом» став на той час голова Літинського районного заготпрому (нині очільник районного споживчого товариства) вже згадуваний Микола Панасюк. Саме він запропонував Віталію спершу очолити Уладівську «перевалку», потім довірив обробіток перших 20 гектарів землі, а пізніше - придбати занедбане 
приміщення заготівельно-торговельного комплексу.
- Саме з легкої руки Миколи Костянтиновича стали кооператорами, - кажуть Світлана й Віталій. - І тепер називаємо його «другим батьком». Це завдяки йому, ми стали тим, ким є зараз. Він підказував, що робити, заохочував, допомагав, підтримував…Тільки яка проблема, та й куди? До Костянтиновича…Тепер ось ми маємо магазини, кафе, банкетну залу, працюємо, надаємо послуги і люди вдячні нам за це. Адже святкувати весілля, дні народження, хрестини, родини до нас приїжджають не лише мешканці навколишніх сіл, а й з Літина, Хмільника і навіть Вінниці.
- Крім цього, маємо власне фермерське господарство, - продовжує Віталій Владиславович. - Обробляємо майже триста гектарів землі, тримаємо свині, корови, бички, вівці, птицю, пасіку. Так що городина, борошно, м'ясо, молоко, сир, сметана, яйця, мед - все своє, все власного виробництва. Навіть хліб, і той печемо в домашніх умовах…І я, як агроном, дуже пильную, щоб вся продукція була екологічно чистою. Слава Богу, у нас достатньо органіки, щоб обходитись практично без «хімії».
Правофлангові
- Це одне з кращих споживчих товариств нашого району, - із задоволенням констатує вже знайомий нам голова правління Літинського РСТ Микола Панасюк. – Зверніть увагу, у них застосований класичний замкнутий цикл виробництва. Більшість із того, що вони виробляють, самі ж і реалізують. Якщо залишається м'ясо чи борошно, то віддають до ковбасного цеху чи хлібозаводу, що входять до нашої районної структури, або ж переробляють на власній кухні. Так що перспективи розвитку нашої районної кооперації вбачаю в таких СТ, як «Відродження». За ними перспектива й майбутнє.
Втім, саме Літинське РСТ, куди на сьогодні входить вісім споживчих товариств, ринок, ковбасний цех та хлібозавод (всі з правом юридичних осіб) теж вже далеко не таке, яким було 1998 року, відколи його очолив Микола Костянтинович. На той час лише боргів було на суму один мільйон 600 тисяч гривень. Але якщо керівник має харизму і чіткий план дій, то рано чи пізно, а вихід із кризової ситуації буде знайдено. Відтак, першим кроком стало створення 35 госпрозрахункових відокремлених підрозділів. А коли вони своє віджили, то на заміну їм прийшли споживчі товариства із правом юридичних осіб, на кшталт «Відродження». Однак як у першому, так і в другому випадках люди вкладали у товари й приміщення власні кошти, купували ліцензії та сплачувати за енергоносії. Звісно, частину об’єктів довелось продати, іншу – здати в оренду, але в цілому це оздоровило систему, позбавило боргів. А, починаючи десь із 2004-2005 років і по-сьогодні система працює прибутково. Скажімо, тільки минулого року РСТ отримало 58 тисяч гривень прибутків, сплативши 600-700 тисяч гривень податків. При цьому річний товарообіг склав понад 10 млн. грн., що для нашого невеликого району це досить добрий показник.
Галузь, яка йде вперед
- Таких економічно успішних споживчих товариств, як «Відродження» у нас по 5-6 в кожному районі, а в окремих - навіть до десятка, - наголошує голова Вінницької облспоживспілки Василь Подолян. – Одні міцно «стоять» на заготівлях, інші – виготовляють ковбасні вироби, коптять рибу, випікають
хлібобулочні вироби тощо. Але, підкреслюю, всі вони успішні, прибуткові й нарощують обсяги виробництва. До цього ж хочу сказати, що сьогодні ми не лише займаємося торгівлею, а й розвиваємо нетрадиційні для споживчої кооперації галузі. Зокрема, надаємо побутові послуги населенню, відкриваємо фотоательє, стоматологічні кабінети, аптеки, майстерні з ремонту взуття, одягу, виготовлення меблів, вікон, дверей…Звісно, це не скрізь і всюди, але таких закладів маємо 360. Тобто, намагаємось охопити всі сегменти ринку. Навіть можемо реалізовувати продукцію на замовлення – для цього маємо аж три великі постачальні бази. Головне – задовольнити потреби споживачів.
- І судячи з того, що серед решти обласних споживчих спілок України саме Вінницька посідає одне з провідних місць, то подільські кооператори зуміли-таки пристосуватись до нинішніх умов?..
- Зуміли, хоч певною мірою з великими труднощами і втратами, - погоджується Василь Васильович - Але й так, дякувати Богу, ми вистояли і, починаючи з 2002 року працюємо прибутково. Торговельне обслуговування щоденно здійснюють майже півтора тисячі кооперативних магазинів та закладів ресторанного господарства. Приємно зазначити, що в Україні та в області нас знають, з нами рахуються і поважають. Одних депутатів-кооператорів у радах всіх рівнів маємо більше сотні.
- Ви згадали про прибутки… Впродовж минулого року сума отриманого прибутку склала майже 9 мільйонів гривень при одночасній сплаті податків до бюджетів всіх рівнів 117 мільйонів гривень. А за перше півріччя нинішнього року – сплачені податки сягнули межі 65 млн. гривень. Якась аж занадто завелика диспропорція, чи не так?
- Від податків на сьогодні нікуди не дітись. Їх потрібно платити, але інша справа, що наші конкуренти-приватники теж мають працювати в одному конкурентному податковому полі. На жаль, поки що цього нема і ми змушені віддавати набагато більше ніж вони. Я вже не кажу, що села поступово вимирають і в багатьох із них доводиться закривати магазини. Звісно, у переддень свята – Міжнародного дня кооперації – не хотілось би говорити за проблеми, але куди без них. То ж маємо клопоти із власністю на землю, податками на нерухомість, рейдерством – як у всіх, так і в нас (посміхається). Але навіть за таких умов в оновлення та модернізацію підприємств системи облспоживспілки було інвестовано більше 7 мільйонів гривень. Нинішнього року – понад 2 мільйони гривень. В цілому ж до конкурентоспроможного стану приведено понад дві третини підприємств роздрібної торгівлі та близько 90 відсотків закладів ресторанного господарства.
- І я щиро вдячний всім, хто доклав і докладає до цього рук, - наголосив співрозмовник. – Ветеранам, котрих ми завжди пам’ятаємо, допомагаємо і вшановуємо, які на той час самовіданно працювали на розбудову кооперації області. Членам правління, які фанатично віддані справі, а також керівникам підрозділів на місцях, які своєю щоденною наполегливою роботою примножують здобутки споживчої кооперації області. Відтак, мені особливо хочеться відзначити Немирівську й Томашпільську райспоживспілки, які домоглись щомісячного роздрібного товарообороту в межах 4 мільйонів гривень. До цих показників наближаються і їхні колеги із Могилів-Подільського району. Також хочу висловити подяку працівникам усіх галузей кооперативної економіки Бершадського, Вінницького, Гайсинського, Іллінецького, Калинівського, Липовецького, Літинського, Муровано-Куриловецького, Погребищенського, Теплицького, Тиврівського, Тростянецького, Тульчинського, Хмільниького і Чечельницького районів та іншим. Слід відмітити Об’єднання ринків м. Вінниці, де функціонує два потужних ринки – «Центральний» і «Урожай» та готельно-ресторанний комплекс «Дубовий Гай», які на сьогодні є сучасними торгово-сервісними комплексами.
- Так само у мене дуже великі сподівання на випускників нашого Вінницького кооперативного інституту. Цей навчальний заклад став справжньою кузнею кадрів не лише для підприємств нашої галузі, а й решти народногосподарського комплексу країни. Адже завдяки запровадженню україно-польських дипломів вони дають можливість молоді реалізувати себе в країнах Євросоюзу.
- І ще одне, хотів би сьогодні сказати за громадську позицію наших керівників, працівників споживчої кооперації. Вони не тільки гарно працюють, а й не залишаються осторонь біди, яка прийшла до нас в Україну. З перших днів війни вони активно підтримали і підтримують нашу армію, поранених бійців. Хвала і честь нашим кооперативним волонтерам та усім кооператорам за їх добрі і щирі серця та любов до України. І я вдячний їм за це.
Відтак, з щирою душею та відкритим серцем бажаю нашим ветеранам, працівникам споживчої кооперації, їхнім родинам здоров’я, сили духу, витримки й терпіння.
Олег КРИВОНІС
Фото автора