Готуючись до бесіди з головою правління облспоживспілки Василем Васильовичем ПОДОЛЯНОМ, з огляду на гостроту моменту, свої запитання я вибудувала навколо двох основних ліній: як пережити посткарантинний період і як вижити у час неминучої фінансово-економічної кризи.
У СУТІ СПІЛЧАНСТВА
– Експерти стверджують, що посткарантинний шторм і спровокована ним фінансово-економічнакриза – унікальні явища і проходитимуть вони з так званим ефектом доміно: падіння обсягів виробництва промислової продукції обернеться зменшенням надходжень до бюджетів, а це, у свою чергу, призведе до різкого зниження доходів населення і зростання безробіття. Як думаєте, Василю Васильовичу, вистоїмо? – Криза, котру нині переживавесь світ, не перша і не остання в нашій історії, тому я не називав би її унікальною, оскільки кожна, окремо взята, викликана тим чи іншим чинником. Кризи відбуваються з різних причин, до них призводять різні обставини. Нинішня ситуація спровокована саме пандемією, яка зачепила всі без винятку країни світу. Відтак, у більшості галузей виробництва, торгівлі, сфери послуг спостерігаються спад і уповільнення темпів діяльності, що призводить до зменшення доходів населення, зростання безробіття – ось вам класичний варіант розвитку кризових явищ.
А щодо того, чи вистоїмо? Без сумніву, вистоїмо! Споживча кооперація України за роки незалежності пережила не одну кризову ситуацію і з кожної виходила з гідністю. Вважаю, що запорукою успіху в усі часи слугувала і продовжує слугувати сама суть спілчанства, такі його основоположні, фундаментальні принципи, як взаємодопомога, взаємовиручка, співпраця, демократизм, соціальна справедливість. В годину випробувань кооператори завжди гуртуються, єднаються, допомагають один одному, приймають спільні рішення і таким чином долають економічну скруту.
– Чи можна момент, який нині переживає людство і свідками, а точніше, учасниками якого ми є, вважати переломним?
– Я так не думаю. Звичайно, людство зробить необхідні висновки і винесе певний урок із ситуації, що сталася. Пандемія оголила безліч недоліків, насамперед у медичній сфері, причому, не лише в нашій країні, а й у цілому світі. Нарешті ми зрозуміли, що найбільша цінність і багатство держави – її люди. Рано чи пізно, вакцину від коронавірусу винайдуть, в аптеках з’являться ефективні ліки, смертельна небезпека відійде на задній план і життя повернеться у звичне русло. Головне, щоб перелом, переоцінка цінностей відбулися в наших головах, у нашій свідомості.
ВТРИМАТИСЯ НА ПЛАВУ І ПОБАЧИТИ СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ – СЬОГОДНІ ЦЕ ВАЖЛИВО
– Як, на вашу компетентну думку, вийти з кризової ситуації, якщо не переможцем, то і не жертвою? Який сценарій при цьому Вам видається найбільш прийнятним?
– Запроваджені державою карантинні обмеження негативно позначились на економічних показниках роботи кооперативних підприємств. Переважна більшість несе серйозні збитки через те, що одні зовсім не працювали, інші були задіяні частково. Аналіз показує: тому, хто вчасно зорієнтувався й оперативно відреагував на ситуацію, бодай частково перепрофілювався, диджеталізував свої процеси, запровадив у торгівлі нові, прогресивні форми, зокрема через Інтернет, а в ресторанному господарстві запропонував такі методи обслуговування, як страви на виніс, доставка замовлення – ці та інші заходи, можливо, і не принесли надприбутків, зате допомогли у цей непростий час втриматися на плаву.
Думаю, два основних фактори можуть вплинути на пом’якшення виходу з кризи. Перший – це те, як кожен з нас визначить особисту роль в її подоланні, наскільки відповідально поставиться до виконання своїх службових обов’язків. Оскільки наша діяльність пов’язана з обслуговуванням населення, переважно, сільського, то ми великою мірою залежимо від купівельної спроможності людей. Тому сьогодні так важливо використати всі можливості, аби не втратити уже завойовані позиції, свій ринок, свого постійного покупця і сповна за довольнити його потреби. Другий, не менш важливий фактор – наскільки держава зможе компенсувати ті втрати, котрі несе сьогодні малий і середній бізнес, до якого відноситься споживча кооперація. Адже зрозуміло, що звільнення на один місяць від сплати майнового і земельного податку та відшкодування по частковому безробіттю, котре, до речі, просувається з великими потугами, не компенсують збитків, спричинених затяжним карантином. У тому, як швидко побачимо світло в кінці тунелю, наскільки успішно здолаємо руйнівні кризові явища, важливу роль також відіграє посткарантинна політика держави. У цьому контексті пригадується поїздка до Фінляндії групи українських кооператорів у рамках обміну досвіду. Нам продемонстрували приклад того, як і за рахунок чого можна успішно вийти з економічного колапсу. Коли у 90-ті роки країна опинилася на межі виживання, навколо держави об’єдналися в єдиному пориві всі підприємства, організації, громадяни і спрямували свої зусилля в єдине русло. Сьогодні Фінляндія – одна з найрозвинутіших європейських держав. Мені б дуже хотілось, аби й Україна пішла цим перевіреним шляхом.
– Ви погоджуєтеся з тезою, що кожна криза звільняє простір і розчищає шлях для подальшого розвитку і зростання?
– Я би сказав по-іншому: кожна криза призводить до занепаду одних сфер діяльності і слугує поштовхом до розвитку інших. До розряду перших я би відніс ситуацію, що склалася в туристичній галузі, у готельно-ресторанному бізнесі – прикладів більше, ніж досить. Невідомо, скільки часу знадобиться на їх відновлення – все залежить від темпів поширення захворюваності та глибини нанесених збитків. Поряд із цим абсолютно протилежні результати демонструє фармація і пов’язані з нею виробництва, а також інтернет-продажі, котрі, можна сказати, виграли на цьому фоні та продовжують набирати обертів. Де керівник на своєму місці, активно й агресивно включився в подолання кризи, використовує всі наявні ресурси, там з’являються нові можливості та намічається перспектива подальшого розвитку. А де наділений повноваженнями чиновник займає позицію спостерігача і пливе за течією, там потерпає і виробництво, і зайняті на ньому люди. Будь-яка криза загартовує, сильних робить ще сильнішими, витривалішими, а слабких викидає на узбіччя.
ОРІЄНТАЦІЯ НА ПРИБУТКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАЛИШАЄТЬСЯ В СИЛІ
– Вочевидь, світ більше не буде таким, як раніше. У розрізі споживчої кооперації: яким Ви бачите шлях переорієнтації кооперативної економіки і її адаптації до нових умов, продиктованих часом?
– Вважаю, що нам, кооператорам, слід враховувати ці фактории і використовувати у своїй майбутній діяльності. Поза всяким сумнівом, маємо розвивати традиційно кооперативні напрями 
діяльності, де ми професійні й конкуренто спроможні – це торгівля, громадське харчування, ресторанне господарство, надання послуг, виробництво. Вони завжди були, є і будуть затребуваними. Але тепер треба діяти з урахуванням тих уроків, тих викликів, з якими стикнулись у час пандемії. Ми побачили і відчули, як змінилася купівельна поведінка населення: все більше людей, насамперед, молодих, переходить у цифровий світ, віддаючи перевагу попередньому замовленню, доставці товарів і послуг через Інтернет. За останніми підрахунками фахівців, продажі інтернет-магазинів зросли у 3–4 рази. Це один із тих перспективних напрямів, які потрібно нам освоювати у своїй системі. Не гаючи часу на довгі роздуми, слід спільно з органами місцевої влади вжити всіх заходів, аби не відновилися стихійні ринки, аби покласти край процвітаючій антисанітарії, нехтуванню якістю придбаних продуктів харчування і ризикам щодо власного здоров’я. І що не менш важливо – створити на кооперативних ринках належні умови праці для підприємців, облаштувати для них зручні торгові місця.
– І упродовж попереднього запитання: на яких галузях слід зосередити наявні людські та матеріальні ресурси, аби втриматися на конкурентному полі? Що зараз важливіше: вдосконалювати і закріплювати свої позиції у традиційно кооперативних нішах чи все ж сміливіше освоювати нові?
– Частково я вже відповів на це широке запитання. Ми повинні й надалі вдосконалювати і розвивати притаманні споживчій кооперації галузі, в яких маємо непогані напрацювання, а також освоювати ті напрями діяльності, які б гарантовано приносили прибуток. А от чого не варто робити, то це займати вичікувальну позицію. Бо вислів: «Хто зупиняється, того швидко наздоганяють і залишають позаду» нині набрав особливого змісту і став ще більш актуальним.
СИЛА КООПЕРАЦІЇ –В ЇЇ ЛЮДЯХ
– Який із породжених коронавірусною пандемією викликів Ви вважаєте найскладнішим для подолання?
– Один з найбільших викликів, перед яким опинилося людство, а значить, усі ми – це втрата робочих місць і наростаюче цунамі безробіття. Ці неминучі фактори дуже болісно позначаються на економіці та суспільних відносинах. Що ж стосується нашої системи, то тут доречно згадати слова відомого фундатора кооперативного руху на Поділлі Йоахима Волошиновського: «Силу кооперації роблять не гроші, а люди». Тому найважливіше сьогодні – зберегти наші ряди, забезпечити кооператорів роботою і гарантувати їм гідну заробітну плату.
– До чого нам готуватися, звідки чекати нових випробувань, як оминути невидимі підводні рифи – цього достеменно не знає ніхто. Та все ж порадьте, Василю Васильовичу, як зберегти рівновагу, не втратити віру в себе і надію в майбутнє; де шукати виходу зі складних життєвих ситуацій, котрі обсідають людей з усіх боків?
– Ні за яких обставин не можна втрачати віру в себе, в краще майбутнє, бо інакше немає сенсу жити і працювати. Однак, не вірою єдиною живе людина. Треба робити конкретні кроки, зважуватися на прийняття складних, іноді й непопулярних рішень, щоб прокласти шлях до поставленої мети і безупинно ним рухатися вперед. Будь-яка екстремальна ситуація потребує мобілізації моральних, психологічних і фізичних сил. Щоб вийти з кризи з мінімальними втратами, маємо максимально задіяти всі наявні можливості, увесь багатющий досвід, накопичений системою споживчої кооперації упродовж її більш як півтора вікової історії.
– Події останніх кількох місяців позначилися на кожному з нас. Як саме – нам ще належить це усвідомити і проаналізувати. А що змінилось у Вашому особистому світосприйнятті та чи змінили обставини Вас?
– Крапки над «і» розставить лише час. Однак уже зараз можна констатувати: загальна біда згуртувала нас, об’єднала навколо спільної мети – вистояти, втриматися, подолати, зрештою – перемогти. На перший план вийшло таке поняття, як суспільна відповідальність про здоров’я і життя наших людей. Це яскраво демонструють приклади патріотизму тих свідомих українців, які опинилися на так званій першій лінії боротьби. Крім лікарів, данину шани і подяки віддаємо нашим невтомним продавцям, які увесь цей час продовжували обслуговувати населення, тримали магазини відкритими до останнього покупця і вкотре продемонстрували вірність справі служіння людям. Кооператори області чим могли, допомагали медичним закладам, об’єднаним територіальним громадам. У Вінниці створено спеціальний фонд «СтопВірус» для надання допомоги у проведенні медичних, профілактичних та інформаційних заходів з метою протидії розповсюдженню COVID-19. Зібрані в ході акцій кошти спрямовані на придбання тестів, апаратів штучної вентиляції легенів, медикаментів, масок, рукавичок тощо. Вінницька облспоживспілка однією з перших перерахувала у міський фонд по боротьбі з пандемією кошти в сумі 50 тисяч гривень. А допомога районних кооперативних підприємств і організацій медичним закладам своїх громад обчислюється майже 300 тисячами гривень – саме на таку суму придбано різних засобів захисту від небезпечної епідемії. Людство вже переживало карантинні періоди і пов’язані з ними обмеження, світ уже ставив життя на паузу. Як свідчить історія, тоді вигравали ті, хто рятував спочатку людей, а вже потім – економіку. Своїми відповідями на поставлені запитання я намагався донести основну думку: люди – найбільша наша цінність. Збережемо людей – врятуємо економіку.
Людмила ШАПОВАЛОВА
P.S. Автор висловлює щируподяку першому заступнику голови правління Вінницької облспоживспілки Віталію Анатолійовичу КИРИЛЮКУ за сприяння і допомогу у підготовці цього матеріалу.