Ім’я Людмили Василівни Кухарук, голови правління Тиврівської райспоживспілки, що на Вінниччині, цілком заслужено вписано у віртуальний Золотий фонд споживчої кооперації України. І не лише тому, що в системі вона незмінно трудиться півсотні літ, а ще й через те, що всі ці роки позначені невтомною, а головне - результативною працею; що, взявши одну намічену вершину, одразу починала сходження на наступну, ще вищу; що на певному етапі зуміла зупинити руйнівні процеси, зберегти високопрофесійні кадри, котрі сьогодні під її мудрим керівництвом примножують славу кооперативної Тиврівщини.
Хочемо бачити, чути, запозичувати
- Буваючи на семінарах-навчаннях, які щороку проводить Вінницька облспоживспілка на базі одного з районів області, звернула увагу, що Ви, Людмило Василівно, не просто їх відвідуєте, а завжди активно на них працюєте. Саме працюєте: ставите господарям запитання, щось занотовуєте, фотографуєте. Мені цікаво, чи побачене й почуте потім знаходить своє застосування у практиці ввіреного Вам району?
- Повернувшись, я обов’язково запрошую на зустріч актив, розповідаю, що нового побачила, що зацікавило. Знаю, подібні заходи відбуваються й в інших областях, але, мабуть, не на такому високому рівні вони проходять. Обласна Спілка робить дуже потрібну й корисну справу, традиційно збираючи і знайомлячи нас, керівників районних структур, зі специфікою діяльності та досвідом роботи колег. Щоразу відкриваю для себе ще не освоєну нішу діяльності, намічаю точки докладання зусиль нашого колективу на перспективу.
Цим семінарам-навчанням передує напружена, упродовж року, підготовка з удосконалення того конкретного напряму, яким район славиться і чим можна поділитися з іншими. До цієї роботи долучаються й фахівці облспоживспілки, що додає ваговитості й грунтовності заходу.
Кілька років тому на базі нашого району також проходив семінар, причому, всеукраїнського масштабу - за участі керівників Укркоопспілки і обласних спілок.
Те, що було зроблено в ході його підготовки, послужило імпульсом для подальшого вдосконалення і впровадження новітніх технологій. До нас потім ще довго їздили колеги, аби більш
детально вникнути у тонкощі методів нашого, на той час прогресивного господарювання.
Перевага тим ідеям, які виважені
- При прийнятті рішень Ви прислухаєтесь до колективної думки чи, перш ніж винести питання на обговорення, настільки досконало володієте повнотою інформації, що маєте напоготові своє власне, з усіх боків обдумане?
- Я не культивую сирих ідей, відтак, на обговорення вони виносяться вже зрілими, виваженими, навіть з варіантами можливих ризиків. Якщо вже я прийняла рішення, то відстоюватиму його до кінця, доводячи й аргументуючи свою позицію. Притаманними мені енергійністю й ентузіазмом я заряджаю людей, вони мені вірять і йдуть за мною. Взагалі-то, мені пощастило з колективом. Це переважно люди ризикові, готові до сприйняття й запровадження новацій, ми не тримаємося за день учорашній, а скеровуємо свої погляди в майбутнє. Проілюструю сказане конкретними прикладами.
Попри те, що нас довгий час відговорювали продавати універмаг у с. Красне площею 1800 кв. м, ми це зробили. І, як з’ясувалося, дуже вчасно, бо всезростаючі податки нас би задушили. Однак до кожної ситуації підходимо індивідуально, бо те, що вигідно, приміром, у Красному, не прийнятне в інших населених пунктах, де подібні заклади при правильному підході можуть приносити прибуток. Приміром, побачили перспективу у розвитку універмагу у Гнівані, відтак розширюємо його сферу діяльності, де орендар сьогодні реалізує побутову техніку і second-hand. Продовжує працювати універсальний магазин у Сутисках. А от у Тиврові раціонально підійшли до використання підвальних приміщень, де тепер надаємо додаткові послуги, де відкрито спортивний комплекс.
- Незаперечний той факт, що споживча кооперація України, інтегрована у Міжнародний кооперативний альянс, постійно змінюється, як, власне, і весь світ навколо. У кого, як не у Вас, Людмило Василівно, ветерана з багаторічним стажем роботи, запитати: чи всі ці зміни на краще? Чи не ризикуємо, в погоні за модними тенденціями, разом з водою вихлюпнути дитину? Де під дитиною я маю на увазі багатогранну унікальність нашої системи.
- Я так не вважаю. Бо якщо проаналізувати хоча б ті зміни, що відбулися за моєї каденції, то кожен новий етап позначався, передусім, удосконаленням і ефективністю. Не буду голослівною.
Моє призначення на посаду співпало з початком реформаційних процесів у кооперації. Відігравши покладену на них роль щодо збереження системи, почали втрачати свою актуальність госпрозрахункові відокремлені підрозділи. Їх суть полягала в тому, що у час товарного і фінансового дефіциту кооператори брали магазини в оренду, за власний рахунок приводили їх у порядок і наповнювали необхідним товаром. Створення ГВП - це був вихід із надзвичайно складної ситуації. Однак ці структури були повністю підзвітні споживчим товариствам, не мали юридичних повноважень і, відповідно, гарантій повернення вкладених коштів.
Наступний етап реформ полягав у створенні споживчих товариств нового зразка. Ініціаторами виступила наша Вінниччина. Фахівці облспоживспілки розробили виважений, юридично грамотний статут, яким ми керувалися при укладанні тристоронніх угод між облспоживспілкою, райспоживспілкою і споживчими товариствами про виконання і дотримання всіх зазначених вимог. Наш район став першопрохідцем переходу на нові форми господарювання. Запроваджуючи новації, котрі, прямо скажемо, неоднозначно сприймалися навіть на рівні Укоопспілки, велику відповідальність брав на себе голова правління облспоживспілки Василь Васильович Подолян. При відносній свободі дій на місцях, він нас наставляв: робіть так, щоб добре було і споживчій кооперації, і вам. Де сьогодні ті, хто залякував, що СТ перейдуть у приватну власність і споживчої кооперації в районі не стане? Скептикам повідомляю: лише чотири з 26 новостворених товариств не втрималися на конкурентному ринку. А от якби ми у той час не пішли запропонованим шляхом, невідомо, як би склалася наша подальша спілчанська доля.
Про богинь торгівлі. І не тільки
- Судячи з показників діяльності, тиврівчанам вдалося максимально зберегти кооперацію в районі. Ви на яких позиціях стоїте: будь-якою ціною, навіть працюючи собі у збиток, втримати свою присутність, зокрема й у неперспективному населеному пункті чи фінансова вигода все ж таки на першому плані?
- Сьогодні практично весь район охоплений кооперативною торгівлею, навіть якщо у ньому проживає півсотні осіб. Це економічно не вигідно, але поки що ми не наважуємося закрити в селі єдину торговельну точку, і ця точка - наша. Звичайно, сільський магазин мав би давати виторг не менш як 200 тис. грн. Ми все ще з надією дивимось у бік держави, очікуючи на послаблення податкового навантаження. І продовжуємо приводити свої заклади до конкурентоспроможного стану: для зручності відвідувачів у нас скрізь встановлені термінали, кавові апарати, постійним покупцям надається знижка. Всі магазини опалюються, скрізь встановлені кондиціонери. Намагаємося, щоб і вода була, і каналізація, і по можливості теплі туалети - 
люди мають працювати в комфортних умовах.
- Ви поділяєте думку тих Ваших колег по спілчанському цеху, хто вважає, що споживча кооперація мала би перейти на рейки сімейного бізнесу?
- Цілком. І якраз у цьому вбачаю прогресивну поступ. В країнах Європи така практика існує давно, подібні приклади маємо і в себе.
Мама мого заступника, Ганна Черняк, 45 років працює в кооперації, нині очолює Пилявське СТ. А її син, Василь Черняк, пішов далі у своєму професійному зростанні, продовжуючи сімейну традицію. Шлях від економіста до голови правління споживчого товариства пройшла Зінаїда Бандура, а тепер на її місці трудиться донька, Людмила Донець. Мій чоловік, світлої йому пам’яті, також очолював Сутиське СТ, з кооперацією пов’язана і наша невістка.
А взагалі-то, історія кооперації Тиврівщини вміщена у чисельних фотоальбомах, які ми ведемо упродовж десятиліть і зберігаємо для нащадків у спеціальних шафах. Найширше там представлена низова ланка - продавчині, котрих я вважаю богинями торгівлі.
- Ніколи не спадало на думку створити музей або хоча б відвести кімнату під ці реліктові матеріали?
- Слушна, до речі, пропозиція. Ми над нею подумаємо.
Тендітність - не означає слабкість
- Один у полі не воїн - загальновідома істина. А якщо цей воїн - така тендітна жінка, як Ви, пані Людмило, то й поготів.
- Я хоч і тендітна, як Ви висловились, але керівник вимогливий, характер у мене стоїчний. При цьому за своїх людей стою горою. У нас дуже здружений колектив, це наше спільне надбання. Комп’ютеризація дозволила оптимізувати штат, в райспоживспілці нас залишилося четверо: крім мене - мій заступник, він же і завторг, головний бухгалтер і бухгалтер-економіст. В усьому довіряю і можу покластися на голів правлінь, їх у нас 22. Це та команда, яка легка на підйом, відкрита до дискусій, готова до змін. Як посадовця, мене завжди запрошують на сходки села, де представники владних структур звітують перед громадою. Раніше для мене було неабияким випробуванням тримати удар перед жителями, котрі нарікали на незадовільне торговельне обслуговування. Зате тепер приймаю тільки подяки на адресу своїх працівників.
- На початку нашої розмови Ви сказали, що постійно шукаєте нові ніші прикладання своїх зусиль, виходите з ними на ринок, тим самим розширюючи спектр традиційних для кооперації видів діяльності. Наприклад?
- Останнім часом зробили ставку на громадське харчування. Судячи з публікацій у «Вістях…», у деяких регіонах кооператори зайняли в цій сфері досить міцні позиції. Ми вивчили ситуацію у своєму районі і зійшлися на думці, що відкривати сьогодні в селах кафе досить ризиковано, бо ті, хто могли б їх відвідувати, виїхали за кордон на заробітки, а замовлень на колективне обслуговування не так і багато. Тому ми пішли дещо іншим шляхом: там, де є заклади громадського харчування, як от у Сутиському, Пилявському споживчих товариствах, готуємо різні страви, фасуємо їх в одноразові контейнери і реалізуємо через магазини мережі СООР. Це можуть бути салати, голубці, олів’є, смажені риба й куряча печінка, відбивні тощо. Як правило, до обіду така готова продукція повністю розходиться. Таким чином вивчається і попит населення: що їм смакує більше, те й пропонуємо.
А от у Ворошилівському СТ немає подібного закладу, зате є приватний ресторан. Цей факт кооператори поставили собі на службу: роблять там замовлення і реалізують через спілчанські магазини. Теж вихід, чому б і ні.
Якщо є бажання, мета буде досягнута
- Наведені Вами приклади свідчать про те, що галузь ресторанного господарства таїть в собі ще багато неосвоєних кооператорами можливостей.
- Це дійсно так. Зараз ми взялися за сільські будівлі, котрі не використовуються, приводимо їх до належного порядку і перепрофільовуємо під зали для різних потреб: сімейних торжеств, ювілеїв, корпоративів, поминок. Оскільки там немає кухонь, блюда готуються у нашому кафе в Сутисках і доставляються за призначенням у заздалегідь визначений час. Такий зал уже рік функціонує в с. Шершні, і люди задоволені.
У тих же Сутисках великою популярністю серед учнів місцевої школи користується наша міні-піца, за перерву продається до 60 штук. Полюбляють учні й ватрушки з сиром, сосиски в тісті. Асортимент продукції у наших кухарів досить широкий, свіжою вона надходить до місцевого магазину. І якщо спочатку її реалізовувалося на 500 гривень, то тепер, через півроку - на 8000! Але є у мене мрія - створити такі умови, щоб та ж сама піца готувалася посеред торговельної зали, на очах у відвідувачів.
От Ви відзначили семінари-навчання, котрими славиться наша область. У мене й досі перед очима фрагменти поїздки у Немирівський район і знайомство з власним виробництвом споживчого товариства «Малина». Це приклад раціонального використання торговельних площ і сміливого впровадження сучасних технологій. Не втрачаю надії, що колись і ми наблизимось до такого рівня. Принаймні, у нас є бажання, хоча є й перепони, котрі стоять на заваді їх здійснення.
Я себе знайшла у своїй професії
- Коли Ви, пані Людмило, говорили про спадкоємність поколінь в кооперації, чомусь не згадали про себе. Адже Ви також зі спілчанського роду-племені?
- Так, хоча з дитинства мріяла про вчителювання. Спроба вступити після школи до педінституту закінчилася невдачею. І мама, Галина Архипівна Діденко, котра працювала головою правління Сутиського ССТ, взяла мене до себе на роботу ревізором. За рік я настільки пройнялася бухгалтерською справою, що про педагогіку вже й не думала, а вступати поїхала до Вінницького кооперативного технікуму, надто мені хотілося досконало вивчити бухгалтерію.
- Судячи з того, як захоплююче Ви розповідаєте про свою роботу, мабуть, жодного разу не пошкодували, що в юності так різко змінили курс?
- Мало того, що не пошкодувала, то я ще й тепер продовжую відкривати для себе секрети нашої професії. Це при тому, що пройшла практично всі щаблі професійного зростання. Коли мені запропонували місце завторга райспоживспілки, то я була єдиною в області жінкою на цій посаді! Це дуже складна робота, але завдяки їй я знала, якими проблемами живе кожен магазин, навіть, як люди розмовляють у кожному селі та що де купують - я бувала скрізь і володіла ситуацією вдень і вночі. Я дуже люблю торгівлю, у цій професії я знайшла себе. Тому й
не зупиняюся на досягнутому, цікаве знаходжу в усьому.
- Мені розповідали, що живете Ви у сусідньому селі й щодня доїжджаєте на роботу. Не простіше було б оселитись у Тиврові?
- Можливо, й зручніше, але не комфортніше. Тут батьківська хата, а тепер і мій чепурний, доглянутий будинок; тут пройшло дитинство; тут закінчила школу. Сутиски були тією відправною точкою, звідки я стартувала у велике самостійне життя, і залишилися тим прихистком, куди тепер так люблять приходити, приїжджати діти й онуки. А відстань у 15 кілометрів я просто не помічаю: зранку - це час налаштуватися на діловий лад, а ввечері, дорогою додому - це можливість «прокрутити плівку» дня минулого, ще раз проаналізувати прийняті рішення і переконатись у їх правильності.
- Зустріч з Вами, Людмило Василівно, зайвий раз мене переконує у тій незаперечній істині, що жінки споживчої кооперації, а надто ті, хто на керівних посадах - це дійсно краща половина людства. Ось і Ви - завжди виглядаєте на всі 100!
- Погоджуюся з думкою, що по одежі та зовнішньому вигляду людину стрічають, а по уму випроводжають. Відчуття того, що ти стильно одягнута, акуратно зачесана, що твоє взуття на каблучку - ці та інші деталі додають тобі впевненості. Не вийду з дому, допоки моє прискіпливе дзеркало не дасть мені «добро». Позитивні емоції зранку заряджають на весь день - випробувано на собі!
Людмила ШАПОВАЛОВА